м.Київ, вул.Лаврська,9 корп.26

(територія Києво-Печерської лаври)

тел. 280 18 34

Щодня, окрім вт

з 10 до 17:00

 

 

  ПРОФЕСІЯ: РЕЖИСЕР

(до 100-річчя від дня народження Дмитра Олександровича Алексідзе) 

збільшити

Д. А. Алексідзе

 

8 березня нинішнього року виповнилося 100 років від дня народження Дмитра Олександровича Алексідзе, видатного грузинського театрального режисера, якого доля міцно і назавжди пов'язала з Україною.

Фахову освіту Дмитро Алексідзе здобував у Москві, у Державному інституті театрального мистецтва. 1934 року, по завершенні навчання, молодий режисер повернувся до рідного Тбілісі. Три десятиліття напруженої творчої праці пройшли у театрі ім. Шота Руставелі, який Дмитро Олександрович згодом і очолив. Ще у перші роки самостійної постановчої праці стало відчутним тяжіння режисера до світової класики – творів Софокла, Гольдоні, Островського. Згодом це сформує основні режисерські принципи Дмитра Алексідзе – монументальність форми, епічний розмах, новаторське осмислення класичної драматургії. З 1939 року він викладає у Грузинському театральному інституті. Серед перших учнів майстра – видатний режисер сучасності Роберт Стуруа. Педагогічний доробок режисера був покладений в основу книги-підручника «Питання виховання актора», виданому в Тбілісі 1956 року.

З таким доробком 1964 року Дмитро Олександрович приїздить в Україну. Знаного режисера було запрошено постановником до Київського українського драматичного театру ім. Івана Франка. Перша зустріч Алексідзе зі славетним колективом відбулася ще 1962 року, під час роботи над виставою «День народження Терези» Георгія Мдівані. Вистава розповідала про недавні події на Кубі, була яскравою і сучасною. В заголовній ролі блискуче виступила Поліна Куманченко. Таким чином, вже перша постановка Дмитра Алексідзе на київській сцені, ще у якості запрошеного режисера, не пройшла непоміченою та визначила шлях подальшої співпраці.

збільшити

"Антігона"
Антігона - С. Коркошко

 

А вже наступна прем'єра стала справжньою подією культурного життя столиці не тільки сезону 1965-66 років, але й цілого десятиліття. В липні 1965 року київський глядач побачив «Антігону» Софокла у постановці Дмитра Алексідзе. «Владна рука режисера відчувається у стильовій єдності вистави, в її пластичному вирішенні, в скульптурності мізансцен, у контрастній гамі зовнішнього малюнка кожної ролі. Все в спектаклі монументальне, епічне. І в той же час він сприймається не як реставрація далекого минулого, а як сучасний хвилюючий твір мистецтва» – писала про виставу знаний історик зарубіжного театру Ірина Ваніна.

збільшити

"Антігона"
Креонт – А.Гашинський,

Гемон – С.Олексенко

 

В центрі вистави «Антігона» стояв одвічний конфлікт між гуманізмом та антигуманним законом, між людяністю Антігони (артистка Світлана Коркошко) а деспотизмом Креонта (артист Аркадій Гашинський). Віддаючи безперечну першість багатогранному, сповненому трагізму та величі образу Креонта– Гашинського, не можна не відзначити, що й інші акторські роботи були талановитими та яскравими, засвідчували неабиякі творчі можливості колективу франківців. Запам'яталися глядачам і горда, волелюбна героїня Юлії Ткаченко – другої виконавиці ролі Антігони, ніжна й нерішуча Ісмена – Марина Герасименко, чесний і благородний Гемон – Степан Олексенко, мужній та відвертий Вісник – Віктор Цимбаліст. До цього блискучого виконавського колективу цілком природньо влилася велика грецька трагічна актриса Аспасія Папатанасіу під час своїх київських гастролей. Українському глядачеві поталанило побачити її трактування образу Антігони – вона вражала надзвичайним багатством психологічного малюнку, простотою сценічної поведінки, епічною силою стриманих пристрастей…

В цілому постановка «Антігони» засвідчила, що Дмитро Алексідзе скерував трупу франківців на створення широкомасштабного сценічного полотна. Майстер високої культури, він продемонстрував аналітичний підхід до класики, осмислення її з позицій сучасності.

збільшити

"Антігона"
Антігона – А.Папатанасіу,
Ісмена – М.Герасименко

 

З 1966 по 1969 роки Алексідзе очолює колектив Київського українського драматичного театру ім. Івана Франка. За час роботи в театрі Дмитро Олександрович поставив на франківському кону близько десятка різноманітних спектаклів. В сезон 1965-66 рр. Він повертає українській сцені «Патетичну сонату» Миколи Куліша, яка була заборонена понад три десятиліття. І хоча з міркувань лояльності режисер вирішував виставу в жанрі героїко-романтичної драми про революцію, а художник Данило Лідер у фіналі вбирав усю сцену в червоні прапори, від закидів в «українському націоналізмі» це не убезпечило ані виставу, ані її творців.

1967 року відбулася прем'єра нової постановки Дмитра Алексідзе – «Урієль Акоста» Карла Гуцкова. Парадокс – вистава, якій не судилося довге сценічне життя, стала легендою франківської сцени. І сьогодні, майже півстоліття потому, згадується очевидцями трагічний образ головного героя, створений актором Аркадієм Гашинським з могутньою силою…

Взагалі, переважна більшість вистав режисера ставали яскравими подіями тогочасного театрального життя в Україні. Так було і з постановкою 1969 року нової п'єси Олександра Корнійчука «Пам'ять серця».

збільшити

"Пам'ять серця"
сцена з вистави

 

Театральні критики захоплено писали, як простежується «за біографією кожного сценічного персонажа – частка життя всієї країни, відблиск народної долі. Як тісно сплелася доля звичайної радянської сім'ї з долею XX століття, як бурхливо вривається сюди, в невелику квартиру в Києві на Русанівці, жагучий вітер сучасності з її соціальними боріннями, науково-технічними звершеннями, злетами й герцями людей двох протилежних таборів!» (Дмитро Шлапак). А театральний глядач, який полюбив виставу з дня прем'єри, приходив до франківської зали знову і знову щоб пережити з героями їхні правдиві щирі почуття. Історія кохання української дівчини Катерини (артистка Юлія Ткаченко) та італійця Антоніо Террачіні (артист Євген Пономаренко), що почалося у партизанському загоні під час Великої Вітчизняної війни і пройшло з героями протягом нелегкого довгого життя, незабутня зустріч через роки – не залишали глядача байдужим.

збільшити

"Пам'ять серця"
Група творців вистави -

лауреатів Шевченківської премії

 

На тривалий час вистава «Пам'ять серця» стала візитною карткою франківців. 1971 року колектив творців спектаклю на чолі з режисером Дмитром Алексідзе був удостоєний Шевченківської премії.

Київська сторінка життя Дмитра Олександровича тривала близько десятиліття. В роботу театру ім. Івана Франка він як головний режисер привніс високу театральну культуру, точне відчуття форми, яскраву видовищність, органічну театральність. За цей період Дмитро Алексідзе поставив низку спектаклів і в інших театрах Києва: в театрі опери і балету ім. Тараса Шевченка – «Отелло» Джузеппе Верді, в театрі російської драми ім. Лесі Українки – «Шлюб за конкурсом» Карло Гольдоні та «Розлом» Бориса Лавреньова.

Дмитро Олександрович був професором Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. І акторам, і студентам, і глядачам Алексідзе передавав свою високу напругу почуттів, могутній заряд театральної енергії. 1971 року повернувшись до Грузії, Дмитро Алексідзе очолив Тбіліський театр ім.. Коте Марджанішвілі, у якому працював до останніх днів. Режисер повернувся до постановок улюбленої класики. Високого звання народного артиста СРСР був удостоєний у 1976 році. 4 грудня 1984 року Дмитро Алексідзе пішов з життя.

 

Ірина Мелешкіна,
заступник директора музею
з наукової роботи