КОЛЕКЦІЇ - Аспекти наукового комплектування ...

 


Л. Черкаський
зав. відділу український народних
музичних інструментів МТМК України,
проф. ДАКККіМ,
засл. працівник культури України.

 

 

АСПЕКТИ НАУКОВОГО КОМПЛЕКТУВАННЯ
ТА СТРУКТУРА КОЛЕКЦІЇ
УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ МУЗИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ
МТМК УКРАЇНИ

 

Презентуючи колекцію українських народних музичних інструментів музею, слід зазначити, що її наукове комплектуванн було настільки важливим, настільки й складним. Це, перш за все, обумовлено тим, що сам предмет музейного дослідження, яким є український народний музичний інстру-ментарій був слабо вивчений. Це стосується ідентифікації українських народних музичних інстру-ментів, історії їх виникнення, шляхів еволюції, логіки конструктивних змін, характеру іноетнічних впливів, причин вибуття з ужитку і навіть зникнення окремих з них.

Отже, зазначимо побіжно, що збиральницька робота здійснювалася паралельно з процесом дослідження важливих положень українського етноінструментознавства. /Л. Черкаський «Український народний музичний інструментарій на межі тисячоліть.” – К.: ДАКККіМ, 2007. с. 32/

В основу концептуальних принципів комплектування колекції першочергово було покладено належність того чи іншого виду інструментів до етнічного музичного інструментарію, яка визначається використанням даного виду інструментів упродовж тривалого історичного проміжку часу в музичному побуті і в сфері народної музики академічного плану, наявністю специфічного національного репертуару, усталеною технікою виготовлення інструментів.

Важливим теоретичним підгрунтям у комплектуванні колекції стало повне відмежування від нав’язаної колишньої доктрини „про дві культури” в кожній національній культурі, згідно з якою на увагу заслуговувала лише культура „пригнобленої’’ частини нації, у той час, як повне уявлення про багатство музичної культури українців матимемо, лише розглядаючи одночасно музичний інструментарій усіх соціальних верств України: селян, міщан, дворянства, духовенства, козацької старшини. Зауважимо при цьому, що в контексті народного музичного інструментарію розглядаються лише ті інструменти різних верств суспільства, що використовуються для творення народної музики.

Виключну увагу приділено комплектуванню колекції інструментами, що мають особливу суспільно-культурну значущість. Йдеться про пошуки унікальних зразків кобз і бандур, що стали символічним уособленням національного героїко-патріотичного епосу, волелюбної вдачі і чистоти моральних помислів українців. Сьогодні в колекції біля ста таких інструментів. Серед них і давні бандури невідомих майстрів діатонічного звукоряду харківської, київської та полтавської шкіл, виготовлені за народною технологією з невеликою кільністю струн, довбаним копусом, дерев’яними кілками, з’йомним металевим струнотримачем, і зразки високотехнічних інструментів хроматичного звукоряду концертного та музично-педагогічного призначення, виготовлені провідними українськими майстрами.

Наразі колекція українських народних музичних інструментів нараховує біля 600 одиниць. Щоб коротко представити її, умовно поділимо все зібрання на кілька частин.

Першу і головну її частину складають унікальні автентичні інструменти, які необхідно було віднайти на горищах, в сараях в пилу, бруді, аби надати їм надійний притулок і зберегти для майбутніх поколінь. Ці матеріальні і духовні витвори українського народу зазнали особливо нищівних збитків у другій половині ХІХ-го і майже впродовж усього ХХ ст. Спочатку їх вважали старцівськими, а згодом – просто архаїчними. Такими є давні столовидні гусла ХVІІІ-го і ХІХ століть, традиційні бандури харківської, київської і полтавської школи, скрипки, цимбали, басолі, колісні ліри, різні аерофони, мембранофони та ідіофони. Такі інструменти часом знаходилися і в звичайних хатніх умовах, але не мали перспективи збереження, і власники яких готові були або подарувати, або продати ці інструменти.

Другу частину колекції складають інструменти провідних українських майстрів як давніх, так і сучасних. Йдеться, наприклад, про бандури О.Корнієвського, А. Пап-лінського, О. Палієвця, Г. Андрійчика, В. Тузиченка, І. Скляра та ін. майстрів, на чиїх інструментах простежуються шляхи становлення академічної бандури. Це ж сто-сується скрипок Л.Мар’яненка, Л.Добрянського, Ф.Драпія-Драпіковського, В.Мед-відя, С.Коваля, чия творчість є невід’ємною складовою школи українських скрипкових майстрів, духових інструментів О. Шльончика, Д. Демінчука, Д. Левицького, кобзи, колісної ліри і гудка конструкції В. Зуляка.

Третю частину колекції складають меморіальні інструменти знаних кобзарів, бандуристів, музичних майстрів, видатних діячів української культури. Це дві бандури і двоязичкова дримба з колекції М. В. Лисенка, інструменти, на яких грали кобзарі Ф. Кушнерик, Єгор Мовчан, Євген Адамцевич, бандурист-педагог Володимир Кабачок, диригент і бандурист Андрій Бобир, бандурист Федір Жарко, поет-банду-рист Іван Немирович. Тут же скрипка театрального діяча Миколи Старицького, кіноактора Івана Шкурата та ін.

Четверту частину колекції складають експериментальні інструменти. Справа в тім, що наша колекція – це є і своєрідна творча лабораторія для науковців, фолькло-ристів, студентів мистецьких вузів, музичних майстрів, тому ми зберігаємо і бандурину О. Корнієвського і бандуру-арфу П. Голівця з Чернігівщини, і інструмент, що є інтерпретацією такої ж ідеї майстром Д. Бойченком з Києва.

Серед експериментальних інструментів є й такі, що показують як не слід „вдоско-налювати” інструменти. Така, наприклад, сконструйована в середині минулого століття колісна ліра на основі триструнної домри, що по суті є збиткуванням над автентичним інструментом.

П’яту частину колекції складають інструменти-реконструкції. Їх небагато, але це і реконструкції античних інструментів, що були передтечею світового музичного інструментарію, виконані А. Заярузним. Тут і сучасна реконструкція кобзи О. Вересая, виконана Р. Козленком.

Шосту частину колекції складають інструменти, які хоч і не є українськими народними, проте певним чином пов’язані з явищами української культури. Наприклад, в колишньому СРСР проводилися фестивалі, декади, дні національних культур. Під час однієї такої декади української культури в Казахстані в м. Шев-ченкове казахи подарували українській делегації власну домбру. На її деці наші митці І. Шамо, А. Сова, М. Сингаївський, О. Таранець залишили свої автографи і передали до колекції в ІМФЕ АН України. Звідти ці інструменти були згодом передані до музею. Є подібні дарунки з Грузії, Азербайджану, Таджикістану.

І нарешті мова піде про так звані „випадкові” інструменти, що зберігаються в музеї. У 80-х рр. минулого століття тодішній науковий працівник відділу Валентина Худобіна дізналася, що в музичній школі ім. М. Лисенка списують арфу і за всіма законами повинні її знищити та скласти відповідний акт. “Може нам її забрати?” – запитала вона. Виявилося, що це старовинна арфа з механізмом переключення тональностей видатного французького майстра Ерара. “Звичайно брати,” – відповів я.

Рік тому магістрантка ДАКККіМ Олександра Гумен познайомилася під час заняття в музеї з цією арфою. Згодом вона дослідила майже детективну історію про приналежність цієї арфи до маєтку Галагана. Я ж принагідно відзначу, що це єдиний інструмент, який від 1969 р. знайдено не мною.

До колекції залучено також давні механічні музичні інструменти, в числі яких катеринка, піанола, кілька музичних ящиків.

Слід зазначити, що колекція представлялася на численних виставках в Україні, Росії, Польщі, окремі інструменти експонувалися в Парижі.

В даний час маємо дві виставки: одна в музеї (95 інструментів), одна в Національному оркестрі народних інструментів (36 одиниць), частина інструментів експонується на експозиції українського театру і в музеї М. Заньковецької.

Але більшість зберігається у сховищі, де 2 роки тому здійснено реконструкцію і облаштовано відкритий фонд для науковців, музичних майстрів, студентів...

В музеї на кожен інструмент є інвентарна картка, на більшість інструментів написані наукові паспорти, хоч останнім часом у зв’язку з введенням стандартних музейних паспортів ми поновлюємо цю справу. Постійно ведеться колекційний опис, а також картотеки музичних майстрів, кобзарів та лірників, які зараз переносяться на електронні носії.

10 років тому нам вдалося видати невелику книжку „Живії струни України”, де вміщено не лише історію створення колекції, а й каталог, написаний мною зі старшим науковим співробітником Сітенко Т. В.

У 2007 р. завдяки ДАКККіМ видано збірник мистецтвознавчих записок відділу, куди, крім моїх публікацій, увійшли творчі доробки науковців, що працювали у відділі в різні часи: А. Заярузного, Т, Сітенко, Т. Лободи.

Як завідувач відділу я усвідомлюю, що є в нас багато невирішених проблем, пов’язаних з приміщенням, реставрацією і науковою експертизою. Наші музеї позбавлені технічних засобів експертизи, ми не маємо необхідної рекламної продукції.

Водночас об’єктивним фактором є те, що завдяки колекції музичних інстру-ментів, її популяризації різними формами і методами науково-дослідницької і науково-просвітницької діяльності у цих стінах неодноразово звучали голоси кобзарів Георгія Ткаченка, Семена Гнилокваса, Віктора, Лісовола, Павла Супруна, Володи-мира Горбатюка, бандуристів Фелора Жарка, Андрія Бобиря, Володимира Єсипка, поетів-бандуристів Івана Немировича, Ярослава Чорногуза, численних артистів Національної капели бандуристів, Національного оркестру народних інструментів, членів Національної спілки кобзарів України.

Наявні в колекції інструменти стали предметом дослідження професора Андрія Гуменюка, Народного артиста України Андрія Омельченка, доктора мистецтво-знавства М.Хая, інструменти колекції фігурують в численних авторитетних публікаціях В. Гуцала, В. Кушпета, Ю. Рудчука, письменника М. Шудрі, вони стали предметом дослідження багатьох молодих науковців: аспірантів, магістрантів.

Інструменти колекції покладено в основу моєї книги „Українські народні музич-ні інструменти”, що вже мала 2 видання.

З колекцією свого часу детально познайомився Герой України академік П. Т. Тронько. З окремими інструментами колекції я мав нагоду познайомити особисто Президента України В. А. Ющенка.

Усі ці, хоч і скромні досягнення, дають підстави вважати , що наша колекція стала помітним явищем відродження національної культури України.

Цього нам вдалося досягти завдяки активній допомозі багатьох діячів національного мистецтва і науки.

В першу чергу я хочу назвати Народного артиста України і очолювану ним національну спілку кобзарів України В. Єсипка, який ще будучи солістом національного оркестру народних інструментів не раз виступав в музеї, а очоливши Національну спілку кобзарів України, не пропустив у нас жодного заходу. Тут часті гості і його студенти, і студенти професора Н. Брояко КНУКіМ. Багато зробив для популяризації нашої колекції і колишній голова кобзарської спілки В.Горбатюк. Значну підтримку надає відділу Національна музична академія в особі академіка М. Давидова і легендарного професора С. Баштана.

Особливе місце у творчій співпраці з відділом належить Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв, Національній Заслуженій капелі бандуристів, Національному оркестру народних інструментів, Київській міській організації Товариства охорони пам’яток історії і культури.

 

Текст прозвучав на Міжнародній науково-практичній конференції “Український народний музичний інструментарій: історія, теорія і методи дослідження”, присвяченій 40-річчю музейної колекції українських народних музичних інструментів (21-22.05.2009, Київ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хостинг сайту «Дата-центр Nerus.com»