Львівський період. Останній злет
“Лихо з розуму”
О.Грибоєдова.
1946 р.
Реж. – В.Скляренко,
Чацький – Я.Геляс,
Софія – Н.Титаренко,
Ліза – А.Бурштейн
1944 року, коли Україна була визволена, українські театральні колективи зібралися додому. Але не всі повернулися туди, звідки виїхали. Так, Харківський ТЮГ на чолі з головним режисером В.Скляренком був реевакуйований на Західну Україну, до Львова.
Навесні 1946 року Львівський ТЮГ отримав приміщення і почалася робота над новим репертуаром. Першою прем’єрою, показаною у Львові, стала “Лихо з розуму” О.Грибоєдова у постановці В.Скляренка. Виставу готували в складних умовах, у стислий термін. Вдень ішли репетиції, а вночі актори самі шили собі костюми з підручних матеріалів – давалася взнаки повоєнна скрута. Але тим ціннішим і жаданішим був успіх і визнання у нового, незнайомого ще глядача. Цілком природньо, що увагу глядачів і критики привернули насамперед виконавці головних ролей – Надія Титаренко (Софья) і Ярослав Геляс (Чацький).
“Тарас Шевченко”
Ю.Костюка.
1946 р.
Реж. – В.Скляренко,
худ. – Ю.Стефанчук,
комп. – А.Штогаренко.
Оксана – Н.Титаренко,
Шевченко – О.Янчуков
Того ж 1946 року у Львівському ТЮГу відбулася ще одна гучна прем’єра – “Тарас Шевченко” Ю.Костюка. У цій виставі Надія Титаренко створила образ кріпацької актриси Оксани Обеременко. Цей персонаж являв собою уособлення кращих рис українського жіночого характеру, втілення поетової мрії, з якою Тарасові Шевченку не судилося зустрітися у реальному житті. І вистава вцілому, і акторська робота Н.Титаренко не лишилися непоміченими – наприкінці року актрисі було присвоєно звання заслуженої артистки України.
Вона знову багато грає, як колись у “Березолі”, вона знову провідна актриса театру. Ролі цікаві, переважно головні – Софія з п’єси М.Горького “Останні”, Оксана із “Загибелі ескадри” О.Корнійчука, Софія із “Безталанної” І.Карпенка-Карого. Дочка актриси Інна Володимирівна Скляренко згадує, як вона вже підлітком часто ходила дивитись “Безталанну” і раз у раз не могла стримати сліз. З одного боку, розумієш, що на сцені мама, а з іншого, співчуваєш героїні, на долю якої випало стільки несправедливості і страждань. Надія Титаренко вклала в цю роль увесь свій талант, темперамент, життєвий досвід. На жаль, цей творчий злет виявився останнім в її акторському доробку...
1947 року Володимира Скляренка запрошують очолити Львівський театр опери і балету. З цього моменту він – режисер переважно оперних вистав, в драматичному театрі майже не працює. На акторській долі Надії Титаренко перехід чоловіка на оперну сцену позначився фатально – у розквіті сил і таланту вона була змушена залишити театр.
Це сталося 1952 року, коли родина повертається до Харкова, де Володимир Скляренко стає головним режисером Театру опери і балету. Надія Титаренко мріє знову вийти на рідну сцену, але в Харківському театрі ім. Т.Шевченка місця для неї не знайшлося.
В середині п’ятдесятих років Скляренко з сім’єю приїздить до Києва – його запрошують до Театру опери і балету ім. Т.Шевченка. Для нього розпочинається великий плідний період стабільної творчої праці – режисерської, педагогічної. А для його дружини цей період позначений повним крахом сподівань на повернення до активної акторської роботи. Київський театр ім. І.Франка укомплектований, на перших ролях тут також колишній товариш по березільській сцені – Наталя Ужвій. І знову Надія Титаренко залишається за бортом, а роки вже не ті, щоб розпочинати все спочатку.
Така доля – щаслива і трагічна водночас. Надія Титаренко – кохана і любляча дружина, щаслива мати трьох прекрасних дітей. І водночас вона – драматична актриса з нереалізованим творчим потенціалом. Її життя наповнене подіями і водночас позбавлене того важливого, до чого своїх акторів ще в “Березолі” привчив Курбас – радості творчості, “доброї роботи”.
Надія Титаренко пробує свої сили в кіно. На Київській кіностудії ім. О.Довженка вона знімається у невеликій ролі в кінофільмі “У мертвій петлі” (1962р.). Титаренко зіграла мати льотчика Уточкіна (арт. О.Стриженов). Якщо в театрі місця не знайшлося, актриса мріє створити моноспектакль, але філармонія також не дуже зацікавилася пропозицією.
Останні роки життя Надії Титаренко були позначені хворобами, депресією, травмами. Вона пережила інсульт і три інфаркти, останній з яких став для неї фатальним.
У січні 1976 року актриса пішла з життя.
