«Радісна актриса»
ГАННА ПЕТРІВНА ЗАТИРКЕВИЧ-КАРПИНСЬКА
(20.ІІ.1855 – 12.ІХ.1921)

На ювілейній виставці, присвяченій Г.Затиркевич-Карпинській, у фотографіях, документах, листах, спогадах, деталях театральних костюмів представлено життя і творчість актриси яскравого унікального таланту, яка створила традицію виконання багатьох ролей українського класичного репертуару.

Народилася Ганна Петрівна 8 (за старим стилем) лютого 1855 року у дворянській родині Ковтуненків у містечку Срібному Прилуцького повіту. Гарна талановита дівчина виховувалася в Київському інституті шляхетних дівчат. Після інституту вийшла заміж і запанувала на роменських дворянських балах і в аматорському театрі. А з 1883 року кинула життя поміщиці і стала актрисою на ролі жартівливих молодиць і сварливих бабів у трупі корифеїв українського театру.

За час своєї майже сорокарічної праці в театрі Г.Затиркевич-Карпинська зіграла близько 130 ролей, створила образи задирикуватих, веселих, балакучих та енергійних жінок. Недарма, мабуть, її учитель в акторському мистецтві М.Кропивницький називав Ганну Петрівну «радісною актрисою» і жартома казав, що вона, як «барабан в оркестрі». Ганна Петрівна самою природою була обдарована якоюсь принадною особливістю, яка з гіпнотичною силою привертала до неї увагу глядачів, щойно актриса з?являлася на сцені, хоча сама вона нічого для цього не робила. «Її чарівна усмішка і виразні сірі очі ніби опромінювали все навколо»,– писав старий театрал Прохор Коваленко.

Особливо яскраве враження на глядачів справляла її баба Риндичка з водевілю «По ревізії» – роль, яку вона грала з першого року на сцені. Боса, кругленька, куценька бабця із заплющеним оком протягом всієї вистави, підв?язаною щелепою, настороженим вухом і стиснутими в кулаки долонями з першої появи на сцені викликала сміх.

Актриса створювала не маску, а живий образ, обумовлений психологічними і соціальними обставинами. Тому, наприклад, стоврені нею образи лихих свекрух, двох Ганн з «Безталанної» І.Карпенка-Карого і «Зайдиголови» М.Кропивницького мали складну психологію примхливої жіночої натури, в якій попри всю жорстокість, ще жевріє щось людяне.

І нещасні матері безталанних дочок – Лимериха з «Лимерівни» Панаса Мирного і Стеха з вистави «Глитай, або ж Павук» М.Кропивницького, і хитрі прислужниці – Текля з «Доки сонце зійде...» М.Кропивницького, Мелашка з «Наймички» І.Карпенка-Карого, Стеха з «Назара Стодолі» Т.Шевченка і вся 130-осібна галерея образів актриси не має й тіні грубого шаржу, копіювання, а народилася з природного народного гумору, спостережливості, з бажання показати у закам?янілому людяне.

Спільна багаторічна праця і міцна дружба поєднувала двох великих українських актрис – Марію Заньковецьку і Ганну Затиркевич-Карпинську. Вони часто грали у парі, листувалися, підтримували одна одну.

Лінію Г.Затиркевич-Карпинської в українському театрі продовжували і продовжують у наш час Нона Копержинська, Поліна Куманченко, Тамара Яценко...

Кожен час потребує "радісної актриси ".