ПУБЛКАЦІЇ: Павленко Г.Л. Три вертепи

Три вертепи


Три вертепи - Сокиринський (к. ХVІII ст.), Куп'янський (ХIX ст.), Славутський (ХІХ ст.), - відкривають огляд експозиції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Серед інших експонатів першого розділу музею "Джерела українського театру". Ці три скриньки-патріархи займають найпочесніше місце. Їм властива особлива магія театральності, яка непідвладна часові.

Це справжній театр, на кону якого ніби на мить застигли бурхли-вий сміливець Запорожець, красуня Дарія Іванівна, комічні чорти і солдати жахливого царя Ірода, вічні дід і баба - словом, цілий світ народних мрій і казок, міфів і спогадів, досвіду і сподівань. Світ, що напівфантастично, напівбурлескно вилився у виставу на двох поверхах вертепної скриньки.

У кожної вертепної скриньки власний стиль побудови, неповторні образи ляльок, оригінальний розпис, що частково зберігся. У кожної є своя історія.

Куп`янський вертеп в інтер`єрі музею. Збільшити зображенняКуп'янський вертеп, здається, ще зберігає тепло рук свого господаря - Г.С.Панасенка. Народження цього вертепу пов'язане з вуличками старого Києва, з галасливим натовпом, що півколом оточував мандрівних вертепників на майданчику чи біля будинку і у захваті спостерігав за діями героїв у їхній просто оздобленій скриньці. Куп'янський вертеп є прикладом ретельного і бережливого ставлення до традицій народу. Завдяки запису тексту цього вертепу збережено для нас і майбутніх поколінь канву, архітектоніку вистав, що їх бачили кияни ще на початку минулого сторіччя.

У фондах музею зберігаються матеріали до цього вертепу: тексти, ноти, листування з Гаврилом Сергійовичем Панасенком.

"У мене знаходиться і зберігається повний старовинний український ляльковий драматичний театр /Вертеп/", - повідомляє Г.Панасенко в листах 1935, 1936 рр. (Фонди МТМК України, інв. №№ 9098, 10823) З цих листів працівники музею дізнались про існування можливо єдиного на той час діючого в Україні вертепу.

Куп'янський вертеп був побудований у маєтку поміщика В.С.Розаліон-Сошальського в Куп'янському повіті Харківської губернії, звідки походить його назва. Сталося це так: Розаліон-Сошальський часто їздив до Києва й завжди брав з собою дворових людей. Їздив з ним до Києва і Книшевський Іван, що служив помічником конюха. У Києві хлопець побачив вистави у двоповерховій скрині - вертепі,- які полонили його серце. Дізнався пан про захоплення свого кріпака і, напевно, зміркував, що зовсім непогано мати подібну забавку у себе. Тому і залишив Івана у Києві на цілий рік. Повернувся Книшевський до свого пана у 1828 році, збагачений знанням вертепних текстів і пісень. Саме тоді за його вказівками, наслідуючи київські зразки, майстри, - дворові люди пана, - зробили вертеп та З6 ляльок.

З цим вертепом протягом багатьох років Іван Кузьмович Книшевський за наказом свого пана виїздив до навколишніх поміщицьких маєтків. Пізніше, син поміщика так само надсилав Книшевського з вертепом до сусідів поміщиків, їздив той переважно зимової пори від різдва до великого посту, значно менше влітку.

Мандрував він із своїм помічником і по ярмарках взимку, даючи тільки світську частину вертепної драми. Релігійну частину вистави, оскільки там відбувалося вбивство царя Ірода, не дозволяла виставляти місцева влада.

1879 року, зважаючи на немічність Івана Кузьмовича, В.Сошальський дав наказ навчити вертепному дійству онука Книшевського - Гаврила Панасенка . Сам поміщик та дід навчили Гаврила зі слів.

1880 року Панасенко вже виступав самостійно. Саме його виступ побачив в одному із поміщицьких маєтків і описав в "Киевской старине" за 1884 рік А.Селіванов. (Фонди МТМК України, інв. №№ 10823)

А.Селіванов побачив рідкісне на той час цілісне вертепне дійство в обох його частинах - релігійній і світській. Вистава йшла увечері. Обидва поверхи вертепу освітлювались двома невеликими свічками. Господар вертепу - 11-річний Гаврило Панасенко - сидів позаду вертепу, вів фігури і говорив за них. Деякі сцени він промовляв речитативом, деякі співав. Поруч з господарем сидів його помічник, що супроводжував його спів грою на бандурі.

Сцени світської частини були сповнені гумору, в них проявлялась спостережливість народу. Героями цієї частини були Запорожець, мужик Антон і коза, циган і циганка, поляк і полячка, шинкар, Савушка та ін.

Понад сто років діяв Куп'янський вертеп. В період з 1880 по 1914 роки регулярно, від початку світової війни значно рідше, можливо, не кожного року. Вистави відбувались у супроводі цимбалів і скрипки. Ця скрипка, що також знаходиться в музеї, - подарунок селянину скрипалю від Марка Лукича Кропивницького.

1936 року Г.Панасенко виставляв Вертеп тричі. Того ж року виставу в повному варіанті зафільмували на кіноплівку, з тим, щоб зафіксувати це чудове народне видовище.

Під керівництвом директора театрального музею П.І.Руліна в 1936 році Куп'янський вертеп з 36 ляльками був доставлений у музей. Так вертеп повернувся до Києва, міста, з яким пов'язане його народження.

Сокиринський (Галаганівський) вертеп теж від перших своїх днів пов'язаний з нашим містом. Сокирнинський вертеп в інтер`єрі музею. Збільшити зображенняСаме київські бурсаки занесли цей вертеп у маєток Галаганів у с.Сокиринці на Полтавщині 1770 року. Будова і текст цього вертепу неодноразово привертали до нього увагу як майстрів, так і аматорів сцени.

Подальша доля вертепного театру пов'язана з його перевтіленням. В сезон 1918-1919 рр. у "Молодому театрі" Лесь Курбас здійснив постановку "Різдвяного вертепу". Порівняння нот і текстів до хорового супроводу у цій виставі, які зберігаються у фондах музею, дають можливість встановити, що вони створені за текстом Галаганівського вертепу (ідентичні). Підтвердженням цьому є також програмки вистави "Молодого театру". У ній скорочено деякі сцени, лінії цигана, поляка, Клима, відсутні сцени поляка з хлопчиком, цигана з циганкою, Клима і свині. Такі скорочення продиктовані, напевно, вимогою більшої динамічності дії.

Цікава деталь - на першому аркуші нот "Молодого театру" є позначка, що №№ 5,6,8 написані рукою Остапа Лисенка. Остап Миколайович у цей час працював заступником директора школи ім. М.Лисенка. Згадаємо, що і основу "Молодого театру" становила молодь - учні музично-драматичної школи ім.М.Лисенка. Саме це наштовхує на думку про можливість зв'язку вистави "Молодого театру" з виставою у школі Лисенка 1907 року. Вистава лисенківської школи була першим зверненням до Галаганівського вертепу з метою використання його для створення власної вертепної вистави. За зразок для створення скриньки і ляльок було взято Ґалаґанівський вертеп. Щоправда, скриньку було зроблено значно більшою, розра-хованою на ширшу аудиторію. І.Стешенко, одна з учасниць вистави 1908 р., знову повернулась до вертепу 1917 р. (Спогади І.Стешенко., Фонди МТМКУ, інв.№ 4899) У новій, поновленій редакції грали вже не ляльки, а живі діти - учні першої української гімназії. Ця вистава могла мати вплив на вибір твору "Молодим театром", могла підказати матеріал для експерименту і привернути увагу до досвіду втілення даного матеріалу. Тим більше, що Лесь Курбас був у дружніх стосунках з нащадками М.Старицького, до яких належала І.Стешенко.

Курбас звернувся до вертепу в той час, коли йому хотілося сказати нове слово в мистецтві, знайти незвичайні, дієвіші засоби й гостріші форми акторської майстерності для посилення впливу на глядача. "Молодий театр" намагався зробити свого актора здатним виконувати різноманітний репертуар, що потребував певного, закінченого стилю.

Першою спробою на шляху шукань була постановка Курбасом "Вертепу", де замість вертепних ляльок виступали актори, імітуючи рухи і жести ляльок. Грим і одяг теж були створені за зразком вертепних персонажів. На сцені панував стилізований рух і умовна подача слів, гротескова міміка. На всю сцену була споруджена двоповерхова конструкція-коробка лялькового вертепу. Художник вистави А.Петрицький зафарбував червоним аніліном (час був скрутний, невистачало матеріалів, фарб, і при мінімумі засобів театри мали їх гранично та влучно використати) два широчезих полотнища і намалював червоні силуети двох величезних козаків-мамаїв на зразок народного примітиву. Ці полотнища замінили сценічні портали. (П.Т. Коваленко. Український театр перед Великою Жовтневою соціалістичною революцією та в часи громадянської війни. // Збірник "Інформаційний вісник Українського театрального товариства", 1958 ).

У виставі були зайняті Лев П'ясецький (Паламар), Іван Юхименко (Ірод), Марко Терещенко (Сатана), Борис Васильєв (Смерть), Антоніна Смерека (баба), Василь Василько (Запорожець) та ін. Деякі з акторів виконували по дві ролі: Ф.Лопатинський грав цигана і пастуха, Калин-ксьондза і пастуха, В.Васильєв - сердюка, Ірода і Савочку.

В обох програмках, що зберігаються у фондах музею та у програмці, що вміщена в журналі "Театр" (Київ) 25-26 за 1919 р. Рита Нещадименко зазначена як виконавиця ролі польки.А у спогадах сучасників вона залишилась чудовою Рахіллю. Так П.Т.Коваленко згадує: "Там, хоч і в ляльковому плані, Рита Нещадименко в ролі Рахілі досягла високої, справді потрясаючої трагедійності, перевершуючи своєю грою всіх учасників". Є й інші розходження між трьома наявними програмками і даними інших видань. В збірнику "Лесь Курбас" (К.: Мистецтво, 1969) зазначено, що П.Самійленко грала польку (можливо в чергу з Р.Нещадименко?), Л.Болобан пише там само: "...мені пощастило: у прем'єрі "Вертепа" я виконував дуже "функціональну" роль Смерті, що з'являлася з косою і загрожувала знищити новонароджене дитя."

На нашу думку, це виникло внаслідок змін і замін, які відбува-лись у цій експериментальній виставі. Лесь Курбас дав можливість зіграти в ній багатьом акторам і спробувати себе в різних ролях з метою творчої роботи над виразністю пластики, над методикою мови. Сповнена музикою, багатством мовних стилізованих характеристик, гранично виразною пластикою, ця вистава була своєрідною "Принцесою Турандот" "Молодого театру".

Серед музейних документів і реліквій „Молодого театру" - зведена афіша, де зустрічається назва "Різдвяного вертепу", вистави, яка йшла лише один сезон, але посіла помітне місце в історії українського театру, стала однією із сходинок до грандіозного спектаклю-симфонії "Гайдамаки".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хостинг сайту «Дата-центр Nerus.com»