Іван Якович Франко
(27.08.1856 р.- 28.08.1916 р.)
До 160-річчя від дня народження
українського письменника, ученого, громадського діяча.

 

 

 

 

 

 

«Театр має бути школою життя» —
Іван Франко.

В історії української культури творчість Івана Франка складає цілу епоху. Важко знайти галузь, у якій би він не сказав своє вагоме слово. Не випадково М.Рильський порівнює І.Франка з кремезним дубом, що своїм корінням глибоко увійшов у рідну землю, розрісся, всі віти й розгалуження якого є однаково прекрасні. Ще за життя його називали «галицький Шевченко», «великий Каменяр», «український Мойсей». Прозаїк і драматург, поет і публіцист, економіст і вчений-енциклопедист, політик, перекладач Іван Франко за 40 років своєї навдивовижу багатогранної діяльності ввійшов в історію української культури ще й як критик, історик та теоретик українського національного театру та зробив вагомий внесок у формування і розвиток театральної справи в Україні.
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині у родині сільського коваля. (Нині село Івана Франка Львівської області). У 1875 р. закінчив Дрогобицьку гімназію і відразу вступив на філософське відділення Львівського університету. Ще у гімназії І.Франко почав писати вірші, оповідання. За час свого творчого життя його поезії склали збірки «Зів’яле листя» (1886 р.), «З вершин та низин» (1887 р.) тощо, а проза налічує понад ста оповідань та дев’ять повістей і романів. Серед них «Борислав сміється» (1882 р.), історична повість «Захар Беркут» (1883 р.).
І.Франко також цікавитися театром. Зокрема, у 1873-1874 рр. для трупи О.Бачинського перекладав та пристосовував для української сцени твори зарубіжних письменників. Крім того, у цей період пробує свої сили у театральній критиці та публіцистиці, а саме, надсилає до львівського журналу «Друг» повідомлення про театральні вистави у провінції.
На 80-90-ті роки припадає розквіт критико-театрознавчої та драматургічної творчості І.Франка. Як драматург, він, за його власним зізнанням, сформувався під впливом українських письменників Наддніпрянщини. П’єси „Украдене щастя», „Будка ч. 27″, „Рябина» (друга редакція) написані в дусі соціально-психологічної драми й сатиричної комедії.
Як театральний критик І.Франко у різних виданнях із 1888 по 1893 рік прорецензував понад тридцять вистав українських драматургів і п’ять вистав польського театру. Серед них вистави за творами І.Котляревського, М.Старицьюго, С.Гулака-Артемовського, М.Кропивницького, Панаса Мирного, М.Янчука, К.Ванченка, Г.Цеглинського, І.Бораковського, та ін. Окремої уваги заслуговують дослідження І. Франка, присвячені історії театрального мистецтва, а саме нариси про розвиток давнього і нового українського театру.
Так, у статті „Руський театр у Галичині» (1885 р.) І. Франко зробив огляд десятилітньої праці українського професіонального театру товариства „Руська бесіда» у Львові. А у 1894 р. була створена перша історія українського театру і драматургії — «Русько-український театр (історичні обриси)», де Франко виклав історію розвитку українського театру і драматургії, починаючи з появи народної драми на Україні, і простежив її до 1864 року у Галичині та до 1880 року на Наддніпрянській Україні. Робота відзначається багатством фактичного матеріалу, жодне видатне явище у театральному русі не залишилось поза увагою дослідника. У 1898 році І.Франко в праці „Русько-українська література» продовжив стислий огляд історії українського театру до кінця ХІХ ст. У статті „Южноруская литература» ( 1904 р.) торкнувся історії українського театру найновіших часів.
Великий інтерес у І.Франка викликала й організація театральної справи. Він обстоював ідею заснування стаціонарного „постійного» українського театру у Львові або в іншому місті, у популяризації театральних вистав серед широких верств населення, особливо селянства.
Крім того, І.Франко порушував питання про заснування в Україні «Товариства драматичного», яке б тримало зв’язки з такими товариствами або театральними осередками «по інших краях» і отримувало необхідну театральну інформацію. Це, на його думку, допомагало б розробляти нові форми українського театру.
Авторитет і вплив І.Франка на творчу практику українського театру був величезним. Він був у тісних зв’язках з багатьма діячами української сцени, як Галичини, так і Наддніпрянщини. Так, міцна дружба єднала І.Франка з співачкою С. Крушельницькою, з композитором М. Лисенком. З повагою ставився до діячів українського театру — М.Кропивницького, М.Старицького, І.Карпенка-Карого, П.Саксаганського, М.Садовського. У 1906 році Іван Якович гаряче вітав виступи М.Заньковецької у Львові у театрі товариства «Руська бесіда». Називаючи актрису геніальною й незрівнянною, зауважував, що «за неї заздрять українському театрові найкращі столичні театри Росії» та подарував їй томик поезій. Він привітав М.Заньковецьку з 25-річчям творчої діяльності від «Літературно-наукового вісника».
Іван Франко – одна з найяскравіших постатей в українській культурі. Як дослідник та історик театру, драматург він посідає одне з чільних місць в українському театральному мистецтві. І сьогодні, через 160 років від народження та 100 років по смерті, він продовжує дивувати й надихати, будити думку та спрямовувати до дії.

І. Половинчак, ст. наук. співробітник