Кониський Олександр Якович
(1836–1900 рр.)
Педагог, письменник,
публіцист, громадський діяч

До 180-річчя з дня народження

«Ясно русявий, визначався Кониський
вельми живою і палкою вдачею і
надзвичайною щиростю до наших
народних справ».

О.В.Барвінський

Олександр Якович Кониський народився 18 серпня 1836 р. на хуторі Переходівка Ніжинського повіту Чернігівської губернії. Освіту здобував у Ніжинському дворянському училищі та Чернігівській гімназії. Здавши екстерном іспити на кандидата права, мав службу в суді, займався адвокатською практикою.
Літературну діяльність почав у 1858 р. з публікацій у «Черниговском Листке». З цього часу його вірші, прозові твори з’являлися майже в усіх періодичних виданнях. Головну ціль бачив у формуванні національної свідомості й самосвідомості українського народу через просвітництво, освіту, поширення знань, навчання грамоти дітей і дорослих.
Активно займався організацією народних недільних шкіл. Домагався введення у школах української мови. Опублікував «Прописи» (1862 р.), «Арихметику, або Щотницю» (1863 р.), «Читанку» з творами українських письменників і поетів (1876 р.) для народних шкіл.
У 1863 р. був заарештований і в позасудовому порядку висланий на північ Росії. З 1865 р. жив за кордоном. Тісно зійшовся з національними українськими
діячами Галичини. Отримавши дозвіл повернутися в Україну, жив у Катеринославі, перебуваючи під гласним поліцейським наглядом. У 1872 р., після зняття нагляду, переселився до Києва, де працював у «Киевском Телеграфе». Був активним членом Старої Громади, куди входили кращі сили української інтелігенції В. Антонович, П. Житецький, П. Чубинський, О. Русов, М. Лисенко, М. Старицький. Під час свого вимушеного перебування під наглядом у Бобринці заприятелював з М.Кропивницьким.
О. Кониський був одним з фундаторів Літературного Товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1873 р.), яке на початку 90-х рр. реформувалося у Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, що діяло у напрямі відродження національної культури. Вів активну публіцистичну діяльність у Галичині, зокрема, тривалий час матеріально й інтелектуально підтримував літературно-науковий і політичний часопис «Правда». Тоді ж, за його сприянням у Львівському університеті було засновано очолювану М. Грушевським кафедру української історії з українською мовою викладання.
Усе життя Олександра Яковича Кониського було тісно пов’язане з Україною. У своїх поезіях, повістях, драмах, оповіданнях обстоював українську національну ідею. Найвідоміші з творів «Семен Жук і його родичі» (1873 р.), «Наймичка» (1876 р.), «Юрій Горовенко» (1883 р.), «Попові груші» (1887 р.), «Четери вечера» (1888 р.), в яких порушуються питання національного відродження України. Писав під псевдонімами Переходовець, Перебендя, Верниволя, Журавель, Леско, Кость Удовець, Хутірний, Вакула з Лубен, Степан Шкода, Полтавець й інші. Найбільшу славу О. Кониському приніс його невеликий вірш «Боже великий, єдиний, нам Україну храни…», покладений на музику М. Лисенком, що став духовним гімном українців.
Як освічена, творча людина О.Кониський цікавився театром. У Львові, відвідуючи спектаклі народного театру, писав рецензії на драматичні вистави, в котрих робив замітки, як належить виставляти українські твори, наприклад «Наталку-Полтавку». Був автором статті «Критичний огляд української драматичної літератури». Відомі його літературно-критичні виступи з проблем стану і розвитку української літератури, замітки щодо української драматургії, які з’являлися в галицьких часописах, пізніше — в «Киевской старине».
У Києві О. Кониський мав можливість бачити й окрасу української сцени М. Заньковецьку ─ у 1895 р., виступаючи на сцені Міського театру в трупі М. Садовського, актриса виконувала роль циганки Ази в однойменній п’єсі М. Старицького. Зацікавленість О. Кониського грою українських акторів, зокрема М. Заньковецької, його роздуми та критичні висновки щодо особливостей її сценічної гри знайшли своє відображення на сторінках «Киевского слова» та «Зори». Як і українські корифеї, О. Кониський виступав за національне ствердження та незалежність української культури.
Наприкінці свого життєвого шляху, О. Кониський писав: «Уся спадщина по мені — моя 35-літня праця; нехай мої наступники що хочуть з нею роблять: чи пустять в непам’ять, чи затопчуть в болото, я спокійно зійду з кону, бо добре тямлю, що моя праця своє діло робила і зробила».

К. Ковпак.,
провідний науковий співробітник