Тарас Шевченко на кіноекрані


Екранізації біографії
«Тарас Шевченко 1920-х: спроба «канонічної біографії»
«Тарас Шевченко 1950-х: Кобзар-«революціонер»
«Тарас Шевченко 1960-х: Шевченко-«шестидесятник»


Фільми за творами Т. Шевченка
«Гайдамаки», «Коліївщина»
«Українська минувшина у «Назарі Стодолі»
«Шевченківські образи на перетині мистецтв»

Тарас Шевченко – ключова для української культури фігура, тож митці завжди вважали за честь художньо опрацювати його твори і біографію. Екранна шевченкіана, втім, за обсягом і вагою менша, ніж мала б бути – з різних причин, зокрема політичних (спочатку фігура Кобзаря була заборонена, згодом ідеологізована, що не могло не позначитися на змісті й якості культурного продукту).
Запропонована Музеєм віртуальна виставка покликана показати екранні втілення як творів національного поета, так і самого його образу. Складається вона з двох окремих, пов’язаних загальною ідеєю частин.
«Біографічна» частина виставки присвячена фільмам, що трактували постать Тараса Шевченка, різних періодів історії українського кіно – 1920-х, 1950-х і 1960-х рр. Відповідні назви мають розділи:
— «Тарас Шевченко 1920-х: спроба «канонічної біографії» («Тарас Шевченко» П. Чардиніна. ВУФКУ, 1926 р.),
— «Тарас Шевченко 1950-х: Кобзар-«революціонер» («Тарас Шевченко» І. Савченка. Київська к/с, 1951 р.),
— «Тарас Шевченко 1960-х: Шевченко — «шестидесятник» («Сон» В. Денисенка. Київська к/с ім. О. Довженка, 1964 р.). Створені визначними кіномайстрами фільми послідовно показують, який шлях пройшов образ Шевченка у культурній свідомості епохи.
1920-ті – час активного культурного розвитку, зокрема в царині кіно, що опановувало свої можливості у відображенні як сьогодення, так і минулого. Це ж – і час творення нового історичного дискурсу, з позицій радянської версії марксизму. Тож на екрані 1920-х з ретельно підібраних епізодів «канонічної» біографії постає Шевченко (у виконанні видатного Амвросія Бучми) – закатований царським режимом колишній кріпак, що входить до високих культурних кіл, проте лишається в душі «мужицьким сином», впевненим: «Гайдамаків на панів треба».
Початок 1950-х – період ще «сталінського» кіно, час, коли на екрани виходить низка кіножиттєписів видатних людей минулого, прочитаних зі зручних для державної системи позицій. Екранний Шевченко 1950-х – полум’яний борець проти царату, панів і «українського буржуазного націоналізму», що своїми віршами піднімає селян на повстання. І разом із тим, Тарас Григорович Ігоря Савченка, у виконанні Сергія Бондарчука – це особистість, здатна постояти за себе і свої переконання, зберегти гідність навіть в умовах повного безправ’я. Це вже не людина з психологічним тавром кріпацтва, а представник молодої різночинної еліти, що пам’ятає про своє походження, але може вільно і незалежно тримати себе в будь-якому соціальному середовищі.
Нарешті, 1960-ті – період «шістдесятництва», спалаху національної культури і громадянської свідомості. Шевченко Володимира Денисенка, втілений Іваном Миколайчуком (перша, і вже блискуча роль актора!) – особистість зі складним і багатогранним внутрішнім світом. У цьому фільмі створено особливо тонкий психологічний малюнок національного поета, показано шлях юного інтелектуала до звільнення – соціального, а затим і внутрішнього (що парадоксальним чином настає з арештом і ув’язненням, яке перетворюється на психологічну дуель Шевченка із системою). І тут же – складні стосунки інтелектуальної еліти з власним закріпаченим (у найширшому сенсі) народом: Шевченко не може відчути себе по-справжньому вільним, живучи у суспільстві поневоленого, а відтак духовно скаліченого суспільства.
Друга частина виставки представляє фільми за творами Т. Шевченка. Її тематичні підрозділи:
* «Гайдамаки»: варіації на тему Коліївщини» («Злива» («Офорти до історії Гайдамаччини»). ВУФКУ, 1929 р. і «Коліївщина». Українфільм, 1933 р., обидва І. Кавалерідзе; матеріали до нездійсненого фільму за поемою «Гайдамаки»);
* «Українська минувшина у «Назарі Стодолі» («Назар Стодоля» Г. Тасіна. Українфільм, 1937 р.; «Назар Стодоля» В. Івченка. Київська к/с художніх фільмів 1954 р.);
* «Шевченківські образи на перетині мистецтв» (фільм-балет «Лілея» В. Вронського і В. Лапокниша. Київська к\с художніх фільмів ім. О. Довженка, 1958 р. і фільм-опера «Наймичка» І. Молостової і В. Лапокниша. Київська к\с художніх фільмів ім. О. Довженка, 1963 р.).
Перший розділ присвячений фільмам за мотивами «Гайдамаків» – «Зливі» 1929 р. і «Коліївщині» 1933 р. Режисер обох, І. Кавалерідзе, не слідуючи прямо тексту поеми, надихався нею (точніше, її інсценізацією легендарного режисера Леся Курбаса), відтворюючи на екрані картину боротьби українського козацтва і селянства проти національного і соціального утиску Польщі.
Другий розділ знайомить з екранним життям єдиної закінченої п’єси Т. Шевченка. «Назара Стодолю» у 1930-50-х рр. екранізували двічі: Г. Тасін у 1937 р. і В. Івченко в 1954 р. Перша – зразок «переписування» класики в ідеологічному ключі; друга – своєрідне «повернення» до шевченківського тексту у форматі популярного в той час «фільму-спектаклю».
Третій розділ розповідає про кінематографічні прочитання творів Шевченка крізь призми опери і балету. Фільм-балет «Лілея» В. Вронського і В. Лапокниша – екранізація однойменної постановки В. Вронського (лібрето Всеволода Чаговця, музика Костянтина Данькевича) за низкою творів Шевченка («Лілея», «Княжна», «Марина», «Відьма», «Русалка», «Утоплена», «Сліпий»). «Наймичка» І. Молостової і В. Лапокниша – фільм-опера на основі однойменної опери М. Вериківського.

Виставка побудована на матеріалах з фондів Музею.